Директорська
контрольна робота
з предмета «Українська мова»
для учнів ІІ курсу
Диктант
Без мови нема народу
Мова народу – вічний,що ніколи не в’яне й вічно знову
розпускається, цвіт усього його духовного життя. В ній втілюється небо
Вітчизни, її повітря, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси й ріки, її
бурі й грози. відбивається весь той глибокий, сповнений думки й почуття голос
рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її Батьківщини, який
відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних
поетів.
Проте в світлих,прозорих глибинах народної мови
відбивається не тільки природа рідної країни,але й уся історія духовного життя
народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного
покоління залишаються в мові – в спадщину нащадкам. У скарбницю рідного слова
складає одне покоління за другим плоди історичних подій, вірування, погляди,
сліди пережитого горя й радості. Весь слід свого духовного життя народ дбайливо
зберігає в народному слові.
Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший
зв'язок, що з’єднує віджилі, живі та майбутні покоління народу в одне велике
історичне живе ціле. Коли зникає народна мова, народу нема більше. Поки живе
мова народна в устах народу, до того часу живе і народ. І нема насильства
більше нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену
незчисленними поколіннями його предків. Відберіть у народу все – і він все може
повернути. Але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її. Нову
Батьківщину навіть може створити народ, але мову – ніколи. Вмерла мова в устах
народу – вмер народ.
(за К.Ушинським)
236 слів
Директорська
контрольна робота
з предмета «Українська мова»
для учнів І курсу
Диктант
Левада
Левада лежала в напрочуд гарному місці, над ставом.
Став обмежував леваду з одного боку, з другого боку левада була обкопана
канавою, яка вже майже засунулася, зросла травою та бур’яном. Понад канавою росли молоді верби, з двох інших
сторін – од дороги та пастівника – вона була відгороджена новенькою огорожею в
дві тичини. На леваді росла отава, густа, ярко-зелена, в отаві голубіли та
жовтіли квіти, з яких я знав лише одні – підморельник. Вони пахли медяно,
п’янко, їх запах поглинав усі інші, вони мені пахли навіть уві сні. Робота моя
була дуже легка, я навіть не знав, що тут стерегти; звичайно, траву, але хто
зважиться викосити чужу траву, тварина також не може сюди забрести, бо ж левада
огороджена.
Спорудив собі такий-сякий курінь з гілок і або дрімав
у ньому,або сидів над ставком, дивився, як сплескує риба, як пробігла від куща
до куща ситнягу по латанні дика курка: біжить, і жоден листочок під нею не
здригне, неначе там зовсім немає ніякого тіла, а тільки пір’я, - як вітер жене
по плесу рано зжовклий вербовий листочок. Благословенний край, благословенна
левада, хоч і не благословенне життя. Я думав про те, що життя потрібно, не
віддаючись на волю великих пристрастей, жити без ненависті й без хворобливої
любові, споглядати світ і брати собі в душу
(за Ю.Мушкетиком)
205 слів
Немає коментарів:
Дописати коментар