Опорні конспекти з предмета "Українська мова" І курс

Урок:

Тема. Вступ. Функції мови та мовлення

Мета: поглибити знання учнів про функції мови та мовлення, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. У мовленні реалізуються всі багатства мови, всі її виражальні можливості. Водночас мова збагачується через мовлення. Наведемо приклади: 1. Мова – знакова система; знаки – це слова, звуки, морфеми, словосполучення, фразеологічні одиниці тощо. Під системою розуміються рівні мови, її внутрішні зв'язки, взаємодії, правила мови, парадигми, моделі. Мовлення – це саме спілкування, вираження думки, це вербальне, мовне спілкування, самовираження. 2. Мова – потенційна система знаків. Мовлення – це дія та її продукт, це діяльність людей, воно завжди мотивоване - викликане обставинами, ситуацією, завжди має певну мету. 3. Мова консервативна, стабільна (як правило). Мовлення припускає винятки, саме у мовленні (узусі) з'являються нові слова. 4. Мова підкоряється нормі (закону), яка формується спеціалістами-мовознавцями і зберігається у вигляді словників. Мовлення також, в ідеалі, підкоряється нормі літературної мови, однак порушення норми є, оскільки мовлення на відміну від мови – індивідуальне. 5. Мова стабілізує, об'єднує народність, націю, державу. Мовлення, будучи реалізацією мови, також об'єднує, але водночас породжує жаргони, арго, професіоналізми, зберігає діалектні та індивідуальні особливості людей. Мовлення – індивідуальне, ситуативне. 6. Мова має рівневу структуру (фонетичний, лексичний, морфемний, морфологічний, синтаксичний та ін. рівні), а також певну кількість звуків, морфем, відмінків тощо. Мовлення ж - лінійне, воно розгортається у часі і просторі. Кількість речень і текстів може бути необмежена. З філософського погляду, мова – це категорія сутності і загального, мовлення – виконує роль явища й окремого. 7. Мовлення завжди можна оцінити (правдиве, лицемірне, художнє тощо), мову – ні.

V. Підсумки уроку. Оцінювання

VІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект.

Урок:

Тема. Вимоги до культури мовлення: змістовність, логічна послідовність, багатство мовних засобів, виразність, точність,доречність, правильність

Мета: поглибити знання учнів про вимоги до культури мовлення, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Розрізняють людську, формальну і тваринну мови. Наука, яка займається вивченням мови називається мовознавством або лінгвістикою.

Структура мови — будова мови в її ієрархічній співвіднесеності, за якою одиниці нижчих рівнів використовуються для будови одиниць вищого рівня. Конкретно ця співвіднесеність виявляється у мовному потоці, в послідовному розташуванні мовних одиниць: на базі звуків утворюються частини слова — префікси, корені, інфікси, суфікси, флексії, з яких у свою чергу складаються слова, а з них — речення.

Виділяють 4 структурні рівні мови:

·         Фонетичний

·         Морфологічний

·         Лексичний

·         Синтаксичний

V. Робота з підручником. Заповнити табличку на стор.19

VІ .Виконання вправ Впр.23, стор. 21; Впр 27, стор. 22 (усно)

VІІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІІ . Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 26 стор.22

Урок:

Тема. Дотримання норм літературної мови

Мета: поглибити знання учнів про норми літературної мови, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Мовна норма – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць, тобто формулювання “сукупності правил, що забезпечує регулярне відтворення у мовленні зразкового варіанта мови”(О.Ахманова). М.Пентилюк зазначає, що мовною нормою виступає будь-яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, - що сприймається як зразок. На основі цього вона виділяє такі норми української літературної мови:

-       орфоепічні - регулюють вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах;

-       лексичні  -  вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні;

-       граматичні - правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень;

-       стилістичні - вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення;

-       орфографічні -  правильний запис слів;

-       пунктуаційні -  правильну розстановку розділових знаків.

V. Робота з підручником. Виконання вправ: Впр.59, стор. 46; Впр 65, 66 ,71 стор. 48

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 72, стор.49

Урок:

Тема. Етичні норми мовленнєвої культури. Етика професійного спілкування

Мета: поглибити знання учнів про норми літературної мови, про етику професійного спілкування, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда)

ІV. Виклад нового матеріалу. Мовна норма – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць, тобто формулювання “сукупності правил, що забезпечує регулярне відтворення у мовленні зразкового варіанта мови”(О.Ахманова). М.Пентилюк зазначає, що мовною нормою виступає будь-яке мовне явище – звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму, форма слова, словосполучення і речення, - що сприймається як зразок. На основі цього вона виділяє такі норми української літературної мови:

-       орфоепічні - регулюють вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах;

-       лексичні  -  вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні;

-       граматичні - правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень;

-       стилістичні - вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення;

-       орфографічні -  правильний запис слів;

-       пунктуаційні -  правильну розстановку розділових знаків.

V. Робота з підручником. Виконання вправ: Впр.16, стор. 16; Впр 17, стор. 17

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Скласти 10 форм привітання

Урок:

Тема. Складні випадки правопису ненаголошених голосних, м’якого знака, апострофа

Мета: поглибити знання учнів про складні випадки правопису ненаголошених голосних, м’якого знака, апострофа розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с, дидактичний матеріал

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (словниковий диктант)

ІV. Виклад нового матеріалу.

1. Ненаголошені е та и у вимові в ненаголошеній позиції наближаються у вимові один до одного.

Слід пам’ятати, що в ненаголошених складах пишеться та сама літера, що й під наголосом, напр.: вел_кий, бо в+лич, земл#, бо з+млі, клекот%ти, бо кл+кіт, держ\, бо од+ржати, нес\, бо н+сений, шепо­т%ти, бо ш+піт, щем%ти, бо щ+м; крив+, бо кр_во, шир>кий, бо ш_роко.

Слова лев<да, лем%ш, киш+ня, мин\лий, які мають постійний наголос, перевіряються за словниками.

2. Е також пишеться:

а) У групах -ере-, -еле-: д+рево, б+рег, с+ред; с+лезень, ш+лест, пе­лен<, з+лень.

б) У суфіксах -ен-, -еня-, -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -тель,
-ер: дор\чений, гусен#, Петр+нко, н%женька, гарн+сенький, с>нечко, уч_тель, в>сьмеро.

в) Якщо е при зміні слова випадає: в%тер, бо в%тру, б+резень, бо б+резня, хл>пець, бо хл>пця, тр<вень, бо тр<вня.

3. И завжди пишеться:

а) У групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: трив>га, дриж<ти, крив<вий, стрим%ти, глит<ти.

б) Зрідка ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наго­лосом: трим<ти (стр_мувати), криш_ти (кр_хта), блищ<ти (бл_ск).

У ряді слів не під наголосом відповідно до вимови пишеться -рі-,
-лі-: дрім<ти, дрімл_вий, дрім>та, тріщ<ти, перебр%хувати, зліт<ти.

      Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1.      Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім’я, м’ята, п’ятниця, зв’язати, п’ю, б’ється, в’яз, м’язи, ім’я, В’ячеслав, Стеф'юк; верб’я, верф’ю, торф’яний, черв’як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв’язок, підв’яли­ти, обм’яклий, розв’ючувати.

2.      Після твердого р у кінці складу: подвір’я, сузір’я, на узгір’ї, з матір’ю, кур’єр, пір’їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м’якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пи­шеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.

3.      Після будь-якого твердого приголосного, яким закін­чується префікс або перша частина складних слів: без’язи­кий, від’єднати, з’ясувати, над’їдений, над’ярусний, роз’ят­рити, роз’юшений; дит’ясла, пан’європейський, пів’юрти, пів’ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.

4.      Після к у словах Лук’ян, і похідних від нього: Лук’я-ненко, Лук’янчик, Лук’я-ненко, Лук’янчук, Лук’янчик, Лук’янівка тощо.

5.      У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох’ярусний, чотирьох’ярусний, дит’ясла.

Апостроф не ставиться:

Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: черв'як, верб'я).

Інші випадки

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1.      Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк. Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпя­чий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2.      Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо. Апостроф у словах іншомовного походження

1.      Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

1.      Апостроф не пишеться:

а) Перед йо: курйоз, серйозний.

б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

V. Робота з підручником. Виконання вправ: Впр.78, стор. 52; Впр. 82, стор.53

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 84, стор 53

Урок:

Тема. Функціонування в тексті основних одиниць мови: звуків мовлення, значущих частин слова, слів, с/с, речень

Мета: поглибити знання учнів про звуки мовлення, значущі частини слова, с/с, речень

складні, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с, дидактичний матеріал

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда)

ІV. Виклад нового матеріалу.

 Українська мова нараховує 38 звуків: 6 голосних та 32 приголосних.

Усі звуки нашої мови поділяються на голосні та приголосні.

Голосних звуків в українській мові шість: а, о, у, е, и, і. Це звуки, при творенні яких видихуваний струмінь повітря, що несе голос, у ротовій порожнині не натрапляє на перепони. Звуки а, о, у належать до голосних заднього ряду; і, и, е - до голосних переднього ряду. Звуки о та у називають лабіалізованими, усі інші — нелабіалізовані.

Приголосні звуки поділяються на сонорні, це коли голос переважає над шумом (р, л, м, н, й, в), та шумні (усі інші приголосні). У свою чергу, шумні за участю голосу поділяються на дзвінкі та глухі.

Головна морфема — корінь, що виражає основне лексичне значення слова.
Префікс — частина основи, що стоїть перед коренем і служить для творення нових слів.
Суфікс — морфема, що стоїть після кореня і служить для творення нових слів.
Деякі префікси і суфікси утворюють не слова, а їх форми: повільніше, найкраще.
Закінчення є змінною частиною слова і виражає його граматичне значення, забезпечуючи зв'язок з іншими слов

В українському алфавіті 33 літери

А а	Б б	В в	Г г	Ґ ґ	Д д	Е е
Є є	Ж ж	З з	И и	І і	Ї ї	Й й
К к	Л л	М м	Н н	О о	П п	Р р
С с	Т т	У у	Ф ф	Х х	Ц ц
Ч ч	Ш ш	Щ щ	Ь ь	Ю ю	Я я

V. Робота з підручником. Вивчити алфавіт. Виконання вправ: Впр.65, стор. 48; Впр.66, стор. 48,Впр.73 стор. 50

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр.71, 72 стор. 49

Урок:

Тема. Морфологічна будова слова. Основні орфограми в коренях, префіксах і суфіксах

Мета: поглибити знання учнів про морфологічну будову слова, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с, дидактичний матеріал

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, індивідуальна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (словниковий диктант)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Ми—українці! Мова наша—українська. Це мова, якою ми розмовляємо і думаємо, без якої не мислимо свого існування. Вона прекрасна, багата, мелодійна. Але мова твориться колективно, беруть участь у цьому процесі й сивий людський досвід, і закохана юність, і бурхлива дитяча уява. Наука, яка досліджує усі закони творення слів, називається словотворенням. Давайте пригадаємо такі розділи науки про мову, як будова слова та словотвір.

1.  Пригадайте, які основні способи творення нових слів вам відомі?

2.  Як називається слово, що є базою для утворення іншого?

3.  Що таке морфеми? Назвіть їх.

4. Як відрізнити спільнокореневі слова від форм слова?

Вправа № 1.  Утворіть слова шляхом складання основ.

Заробітна плата—

дитячий садок—

косити сіно—

блакитні очі—

верби і лози—

любити працю—

Вправа № 2.   Гра «Хто більше?»

Дві команди утворюють спільнокореневі слова від слів:

                   Берег                               Квітка

V. Робота з підручником. Виконання вправ: Впр.118,119 стор. 71,

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр.8125,126, стор.73

Урок:

Тема. Урок  розвитку зв’язного мовлення (аудіювання)

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  робити тематичні виписки, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення (аудіювання)

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, самостійна робота, робота з текстом

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Текст для аудіювання

Провина

  Ця історія сталася шістдесят літ тому, коли Ганні йшов сімнадцятий рік, а дівоча душа в цьому віці, як порох: досить іскри найменшої, щоб вона вибухнула, ні з чим не рахуючись. Коли роль іскри тієї зіграв погляд молоденького німчика, який забрів знічев’я на вечорниці, де дівчата і підлітки-хлопці, незаважаючи на окупацію (молодість брала своє), вигуцикували польку, за відсутністю музики наспівуючи мелодію, а Ганна, того німчика побачивши, охнула внутрішньо та й усілася на пістолета, що лежав на виду у всіх на лаві.
  Пістолета того приніс один із хлопців – шибайголів: вихором ввірвався до хати й наставив на тих, що танцювали:
-Хенде хох!
  Дівчата, звісно, у вереск, а Ганна підскочила до підлітка та видерла із рук зброю:
-Тебе по голові дурній треба хохнути! – кинула пістолет на лаву. – Хочеш, щоб німці побачили?
І тут, наче тими словами наврочені, двері рипнули і на порозі вилупивсь живий-живісінький німець. Вилупився ще й привітався по-німецькому:
-Гутен абенд!
Всі так і обмерли. Ганна ж притьмом всілася на зброю, прикривши її від чужинецького ока.
Німчик був зовсім без зброї, мундирчик на ньому сидів, як на підліткові, який надумавсь погратися в солдатики. Він пошукав очима, де б його сісти, та й примостився поряд із Ганною (в Ганни душа скочила в п’яти). Дістав гармошку губну, перламутром розцяцьковану, дмухнув, наче пробуючи:
-Хопак? .. Вальс?..
-Вальс! – скомандувала Ганна: бракувало ще перед німцем ходити навприсядки.
-Я, я, вальс... Бітте.
  Притулив гармошку до припухлих, мов у дитини, губів, і така мелодія полилась кімнатою, що й не захочеш, то затанцюєш. Дівчата спершу несміливо, а потім все сміливіше закружляли у вальсі, хлопці стояли насуплені. Ганна сиділа, як обварена.
  Награвшись уволю, німець попрощався, з усіма ручкаючись. Хлопці подавали руки наче з примусу, дівчатам же німець явно сподобався і коли він пішов, стали його нахвалювати: бач, і серед німців є люди.
Колько, отой, що приніс пістолета, сказав, суворо насупивши брови:
-Я його наздожену і встрелю!
-Я тебе встрелю! – нагримала на нього Ганна. – Хочеш, щоб усе село перевішали? Ану, дай!
  І хоч Колько, який, як тільки німець пішов, засунув пістолет за пояс, опирався, Ганна зброю таки відібрала: з дядьком могла б запросто справитись, не те, що із підлітком. По два снопи на вила нанизувала!
  ...Ганс почав навідуватись на вечорниці. Він все частіше позирав на Ганну і до танку її найчастіше запрошував, а танцював бісів німець, наче ногами ноти виписував!
  А коли одного разу Ганс набився провести Ганну додому, то й сліпий здогадався б: Ганс у Ганну закохався. Без оглядки на те, що він – представник вищої раси і його фюрер спеціальним наказом заборонив своїм солдатам закохуватись у тубільних дівчат. Той фюрер не відав, що українські дівчата, які з колиски ростуть на піснях про кохання, вміють так причаровувати, що весь світ оддаси за один лише погляд з-під чорних брів.
Ганна ще довго впиралася ліктями Гансові в груди, коли він пробував її пригорнути. Та час, як кажуть, бере своє, і ось уже Ганна обмирає в обіймах Ганса, і земля розквітає під нею, і небо всміхається зорями, і можна задихнутися од щастя...
  Проте раювати їм довелось недовго. Гітлер дізнався про їхнє кохання та, розлютившись, наказав запроторити Ганса на фронт, щоб він кров’ю спокутував тяжку провину. Сталін же тільки сказав, про те кохання довідавшись: "Абаждьом”, і те "абаждьом” пролунало набагато грізніше, аніж вереск біснуватого фюрера.
До приходу наших Ганна встигла народити дитинку: вилитий Ганс, тільки й того, що не говорив по-німецькому. Ганну заарештували одразу ж, од немовляти одірвавши, і вона протужила за сином впродовж десяти років, а ніде не спливають роки так повільно, і ніде так здоров’я не губиться, як у таборах за дротами колючими, особливо на Півночі.       Повернулася Ганна: жодного зуба і волосся геть сиве. Це в двадцять сім літ!
Васькові йшов саме одинадцятий рік. Перейшовши до четвертого класу, він навідріз відмовився ходити до школи, як баба його не вмовляла, бо хлопці там йому не давали життя, обзиваючи фріцом, а то й фашистом. Жоден учень не хотів сидіти за однією партою з Васьком, і він сидів сам, як зачумлений. Він не раз повертався додому в подертому одязі, заюшений кров’ю, бо кидався з кулаками на кожного, хто його обзивав.
  Після кожної бійки, кожної важкої образи в дитячій душі сплескувалась ненависть до рідної матері. Васько не раз чув, як її обзивали лихими словами, а його, Васька, байстрюком, та ще й німецьким. І як під ним не загорілася подушка, коли серед ночі він змочував її сльозами пекучими!
  Коли Ганна повернулася з таборів, Васько втік з дому. Перейняла його міліція – десь аж під Києвом.
Як вони жили, коли Ганнина мати, а Васькова мати померла, і вони лишилися удвох?
А отак: Ганна працювала в колгоспі, не вилазила з болота і грязі, заробляючи на злиденний шмат хліба. Все, що могла, віддавала вона синові, спокутуючи перед ним свою провину важку... За висловом вусатого батька народів, Ганна була тим гвинтиком, який мав крутитися в бездушній машині державній. Але вона дозволила собі порух людський, і не буде їй за це прощення до самого скону! А частка тієї провини важкої звалилася на її сина, і в очах Васька не було й іскри любові до матері.... хоча б співчуття... хоча б жалю, що ним жаліють навіть тварин...
На фермі Васько був за підмітайла та підчищайла, і з кожним днем пив усе більше. Лихий на весь світ, міг кулаком пригостити й матір. Ганна просила Бога, щоб син швидше оженився, може, хоч тоді душа його одтане... Василь таки й оженився, але й тут не по-людському: привів жінку із в’язниці.
  Удвох із жінкою вони пропивали усе, що могли. Невістка обзивала свекруху німецькою підстилкою і не давала їй їсти. Якось Ганна, не втримавшись, пожалілась на неї сусідці – та почала соромити молодих на всю вулицю.
Отут Василь і підскочив до матері. Роздер їй рота і натовк тютюну, що вигріб з кишені:
-На!.. Жери! Коли ти вже подохнеш, курво німецька!
  ... Серед ночі, коли село заснуло, Ганна вирушила в останню дорогу. Місяць співчутливо світив перед нею, і зорі жалісливо зітхали до неї.
Зупинилася на високому березі.
-Господи, прийми мою душу!
  Ступила у порожнечу, впала донизу. Вода прийняла її в своє лоно, зімкнулася намертво.
 Настав ранок, вода стала прозорою й світлою. Урочисто сходило сонце (За А.Дімаровим; 990 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. З молоденьким німчиком Ганна познайомилась
а) на примусових роботах;
б) у німецькій комендатурі;
в) випадково на вулиці;
г) на вечорницях.
2. Ганні тоді йшов
а) п’ятнадцятий рік;
б) сімнадцятий рік;
в) вісімнадцятий рік;
г) двадцятий рік.
3. До танців молодий німчик грав
а) на скрипці;
б) на баяні;
в) на гармошці;
г) на губній гармошці.
4. За кохання до Ганни німця було
а) розстріляно;
б) відправлено на фронт;
в) відправлено до концтабору;
г) переведено служити до іншого окупованого села.
5. Ганну заарештували, відірвавши від
а) матері;
б) сестри;
в) подруг;
г) немовляти.
6. У концтаборі Ганна пробула
а) 5 років;
б) 8 років;
в) 10 років;
г) 20 років.
7. Коли Ганна повернулася, син Васько
а) перейшов до 10 класу;
б) перейшов до 8 класу;
в) перейшов до 6 класу;
г) перейшов до 4 класу.
8. Школу хлопець покинув через те, що
а) важко давалось навчання;
б) лінувався і байдикував;
в) над ним знущалися діти;
г) мріяв працювати в колгоспі.
9. До матері Васько відчував
а) любов і ніжність,
б) жаль і співчуття;
в) байдужість;
г) ненависть.
10. Ганну було тяжко покарано людьми за те, що
а) покохавши німця, вона зрадила свій народ;
б) вона народила дитину, не взявши з її батьком шлюб;
в) протягом 10 років її дитина була без матері;
г) не бажаючи бути бездумним гвинтиком, вона дозволила собі порух
душі.
11. Чашу материнських страждань переповнила
а) нескромність сусідки;
б) грубість невістки;
в) брутальність сина;
г) байдужість села.
12. Головна думка опрацьованого тексту -
а) засудження нерозважливості та необережності у виборі коханого;
б) схвалення поведінки сина, який не просив матір-зрадницю;
в) засудження людської жорстокості до любові та материнства;
г) застереження не суперечити усталеним поглядам на мораль.

V. Підсумки уроку. Оцінювання

VІ. Домашнє завдання. Впр. 78 стор.52

Урок:

Тема. Поняття культури мовлення і спілкування.  Професійне спілкування

Мета: поглибити знання учнів про культуру мовлення та спілкування, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно – політичною лексикою і термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

Кілька слів про етику ділової людини: вже немає “залізної завіси” й Берлінської стіни, вже давно змінився в нашому уявленні образ підприємця, бізнесмена, вже лише в музеї можна побачити плакат із зображенням товстого буржуя з цигаркою в зубах ми вже їх бачили - спортивних, підтягнутих, усміхнених - і беручких.

V. Підсумки уроку. Оцінювання

VІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект.

Урок:

Тема. Урок  розвитку зв’язного мовлення (переказ прочитаного тексту на професійну тему)

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  робити тематичні виписки, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення (переказ прочитаного тексту на професійну тему)

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, самостійна робота, робота з текстом

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Текст для переказу

V. Робота над текстом.

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 92, стор.55

Урок:

Тема. Творення слів. Стилістичні засоби словотвору. Абревіатури в  науковому стилі

Мета: поглибити знання учнів про творення слів, стилістичні засоби словотвору та  абревіатури в  науковому стилі; навчити  сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, індивідуальна робота, робота в парах, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань.

Пригадайте 
•З яких значущих частин складаються слова? 
•Що відрізняє спільнокореневі слова від форм слів? 
•Які є основні способи словотворення? 

                                                      Рівень 1

1. Що означає «словотвір»? 
2. Яка морфема стоїть після кореня? 
3. Яка морфема може вживатися у дієсловах після суфікса, кореня? 
4. Чим відрізняється морфемний і словотвірний аналіз слів? 
5. Перерахуйте неморфологічні способи творення слів. 
6. Наведіть 3 приклади слів, утворених безафіксним способом та 3 слова — основоскладанням. 
7. Як називають частину слова без закінчення? 

                                                   Рівень 2

1. Розберіть за будовою, визначте способи творення.

Краєвид, зорепад, ВНЗ, власноруч, заходити, праліс, вітерець, безмежний, митися, перехід, переходити, Ткач — ткач, добридень, черговий, блакить, синьо-жовтий, присадибний, юннат, молода, командуючий, полонений, медсестра, спортзал, голіруч, молодь.

2. Виконайте словотвірний аналіз слова придунайський. 

ІV. Виклад нового матеріалу.

Кожна частина мови виконує комунікативну функцію, проте маючи свої стилістичні особливості, може надавати текстові різного стилістичного забарвлення. Переважання дієслів надає тексту динамічності, іменників – грунтовності, розваживості, займенники роблять тектс особистіснішим, прислівники увиразнюють і деталізують перебіг подій, числівники переважно ннейтральні слова, Але іноді конкретизують висловлене в кількісних вимірах.

Морфологічні синоніми – граматичні форми слова, які розрізняються засобами грамматичного вираження і стилістичним вживанням

V. Робота в парах. Впр. 133 (усно) стор 75

VІ. Виконання вправ.  Впр.141 стор.79, Впр. 142 стор.79

VІІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 137, стор.78

Урок:

Тема. Урок  розвитку зв’язного мовлення (контрольний письмовий переказ із творчим завданням)

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  робити тематичні виписки, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення (контрольний письмовий переказ із творчим завданням)

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, самостійна робота, робота з текстом

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Текст для переказу (Впр. 291, стор. 169-170)

V. Робота над текстом.

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 109, стор.62

Урок:

Тема. Ділові папери: Доручення, анотація, офіційний лист

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  робити тематичні виписки, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, індивідуальна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Витоки української бібліографії, яка вже сформувалася як наука, сягають 50-х рр. ХІХ ст. адже саме в цей час з'являються персональні покажчики творів українських письменників. Бібліографія стає складовою літературознавчої науки.
Перші зразки бібліографічних оглядів спостерігаємо у М. Костомарова, М. Максимовича, І. Франка. У становленні української бібліографії важливу роль відігравали альманах «Рада», журнали «Життє і слово», «Основа» та ін. На поч. ХХ ст. починається період радянського бібліографознавства. Саме в цей час бібліографія утверджується остаточно як наука, створюються державні організації, інститути й установи, що працюють у цьому напрямку. Дещо окремо від «радянської» бібліографії розвивається українська. У 20-30-ті рр. плідно працюють такі відомі бібліографи: М. Баб'як, М. Вальо, Л. Ільницька, Ю. Меженко та ін.

VІ. Виконання вправ. Впр.312 (усно) стор. 183, Впр.315 стор.186

VІІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання. Впр. 316, стор.186

Урок:

Тема. Розгорнуте повідомлення в науковому, публіцистичному стилі за попередньо складеним планом, тезами, конспектом

Мета: поглибити знання учнів про науковий та публіцистичний стилі розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с, дидактичний матеріал

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, індивідуальна робота робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Публіцистичний стиль представлений багатьма під­стилями (жанрами), кожен з яких внутрішньо неодно­рідний, мовленнєво своєрідний. Наприклад, мовне офор­млення передової газетної статті багато в чому не збіга­ється з тим, що становить мовленнєву сутність ювілейної промови чи мітингового виступу або ж звичайного допи- су-інформації до газети чи репортажу, звіту, інтерв’ю, фейлетону, есе, повідомлення, реклами тощо.

У мові немає таких слів, словосполучень, структур речення, яких не можна було б використати залежно від комунікативної потреби в публіцистичному стилі, тому Публіцистичне мовлення вважається всеосяжним.

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю єповідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.

Науковий стиль використовує певний набір мовно-стилістичних засобів: спеціальні слова (терміни), складні синтаксичні конструкції (у яких має місце суворо впорядкований зв'язок, наприклад, за рахунок вставних конструкцій); речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

V. Робота з підручником. Виконання вправ: Впр. 293,294, ,стор. 173-1174

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр.297, стор.174

Урок:

Тема. Урок  розвитку зв’язного мовлення (синхронний переклад текстів на професійну тематику, сприйманих слухом)

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, перекладати, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  робити тематичні виписки, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення (синхронний переклад текстів на професійну тематику, сприйманих слухом)

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача,робота з текстом , переклад

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Текст для переказу (Впр. 322, стор. 190)

V. Робота над текстом.

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 126, стор.73

Урок:

Тема. Написання імен, прізвищ,  по батькові

Мета: поглибити знання учнів про складні випадки правопису різних частин мови, зокрема про аписання імен, прізвищ,  по батькові, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с, дидактичний матеріал

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда  з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Імена

 1. Українські, російські й білоруські імена мають, як правило, візантійське походження; їх давала церква в канонічній, однаковій для всіх трьох народів формі. Українські й білоруські імена протягом віків поступово змінювалися й відходили від канонічних (порівняйте: Алексей і Олексій, Олекса; Бестафій і Остап, Агрипана і Горпина та ін.) – Пізніше ці народні варіанти канонічних імен були визнані офіційними особовими іменами українців і білорусів. Тому, коли виникає потреба в перекладі, то в російському тексті українські й білоруські імена передаються їх російськими відповідниками, і навпаки – російські й білоруські імена в українському тексті передаються їх українськими відповідниками.

·         У російській мові для передачі національної приналежності письменників, акторів інших народів дозволяється відступ від традиції (тобто зберігається білоруське чи українське написання імен: Павло Тичина, Пятрусь Бровка, Микола Бажан, Наталя Ужвий та ін ).

2. Значні труднощі становить написання імен народів Сходу. Звичайно такі імена Супроводжуються словами на позначення родинного стану, соціальних стосунків, поваги та ін. Ці слова можуть писатися з іменами разом, окремо і через дефіс.

а) Разом з власною назвою пишуться слова бай, бібі, заде, джан (Марабай, Подшобібі, Гусейнзаде, Алімджан);

б) через дефіс пишуться слова ага, ака, бек, паша, хан, мелік (Мустафа – ага, Хайдаркул – ака, Касум – бек, Осман – паша, Аюб – хан);

 Імена по батькові  1. Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою суфікса -ович: Ігорович, Гордійович, Васильович, Семенович, Олексійович,  Костьович (Костянтинович), Сидорович, Сергійович, Сеньович (Семенович).

2. При утворенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а) (після голосних -ївн(а)): Борисівна, Гордіївна, Петрівна, Тимофіївна, Кузьмівна, Миколаївна.

3. Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх просто слід запам’ятати:

Григорій -  Григорович, Григорівна

Ілля – Ілліч, Іллівна

Сава – Савич ( -ович), Савівна

Микита -  Микитович, Микитівна

Кузьма - Кузьмич, Кузьмівна

Микола – Миколайович, Миколаївна

Лука – Лукич, Луківна

Хома -  Хомич, Хомівна

Яків – Якович, Яківна.

4. У родовому відмінку жіночі імена по батькові закінчуються на          (-івн)и (-ївн)и, у давальному – (-івн)і, (-ївн)і: Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (неправильно: Петрівної, Пилипівної), Марії Петрівні (неправильно: Петрівній, Пилипівній), Ользі Пилипівні.

Прізвища

1. Українське прізвище, якщо воно походить від загального слова, пишеться так, як це загальне слово: Різниченко – як різник, Лиходій – як лиходій, Світличний – як світлиця, Смішко – як сміх, Остапенко – як Остап, Заєць – як заєць, Дяченко – як дяк та ін. Проте можна зустріти людей, у документах яких написано: Рєзніченко, Лиходей, Светличний, Смешко, Астапенко, Заяць, Дьяченко та ін. На жаль, замість того, щоб виправити ці неграмотні написання, дехто відстоює їх, не розуміючи, що виникли такі написання через неграмотність, неуважність, низьку мовну культуру тих, хто записував прізвище в документі.

2. Усі чоловічі прізвища на приголосний відмінюються. Нагадаємо деякі складні випадки відмінювання:

– чоловічі прізвища типу Андрухів (Андрійків, Василів, Васильків, Васьків, Герасимів, Іванців, Яцьків та ін.) відмінюються за таким зразком: Андрухів, Андрухова, Андрухову, Андруховим, при Андрухові (напр.: видана п. Андрухову...);

– чоловічі прізвища типу Стефанишин (Ковалишин, Яцишин, Федоришин, Якубишин та ін.) відмінюються за таким зразком: Стефанишин, Стефанишина, Стефанишину, Стефанишина, Стефанишиним, при Стефанишину;

– чоловічі прізвища типу Іваньо (Леньо, Павцьо, Юрко, Бадзьо та ін.) відмінюються за таким зразком: Іваньо, Іваня, Іваневі (Іваню), Іваня, Іванем, при Іваневі (Іваню, Івані);

– якщо чоловіче прізвище збігається з назвою професії, то виникає потреба розрізняти їх: у загальній назві при відмінюванні відбувається перестановка голосного і приголосного (швець – шевця, жнець – женця); у прізвищах ці зміни можуть і не відбуватися; Швець –  Швеця – Швецем, Жнець – Жнеця – Жнецем та ін.;

– у чоловічих прізвищах типу Муха, Солоха, як і в загальних назвах цього типу, обов’язковим е чергування (Муха – Мусі, Солоха – Солосі).

Слід намагатися у документах ставити ці прізвища у вихідній формі (доцент Муха І. П.);

– якщо чоловіче прізвище за написанням і звучанням повністю збігається з назвами тварин і неживих предметів, то може так трапитися, що в офіційному документі таке прізвище викличе комічний ефект (...погодьте з п. Левом... видано п. Зайцю...) і різко знизить стиль викладу. Щоб уникнути цього, такі прізвища слід вживати обов’язково в поєднанні з ім’ям, іменем по батькові, ініціалами, назвою посади, званням та ін. (повідомлення проф. І.В.Сороки, здійснено головним інженером О.П.Дубиною, за розпорядженням директора заводу тов. Криси С.М. ...). У практиці можна зустрітися з невідмінюванням таких прізвищ, що є порушенням норми (проте в окремих випадках воно може допускатися).

3. Жіночі прізвища на приголосний –й та на –о в українській мові не відмінюються.

Слід мати на увазі, що:

– жіночим відповідником до чоловічого прізвища типу Василишин може бути і (Ганна) Василишин – невідмінюване, і (Ганна) Василишина – відмінюване прізвище. Відмінюється останнє за таким зразком: Василишина, Василишиної, Василишиній, Василишину, Василишиною, при Василишиній;

– завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів: Угрин, Сербин, Литвин, Волошин (не відмінюється і жіноче прізвище Логвин; воно відповідає чоловічому особовому імені).

4. Російські прізвища по–різному передаються в українській мові:

– якщо у російських прізвищах є суфікси, що мають відповідник в українській мові, то при передачі прізвища українською мовою суфікси замінюються: Маринский – Маринський, Свешников – Свєшников, Мазуркевич – Мазуркевич;

– якщо в українській мові такого точного відповідника немає, то російський суфікс зберігається, набуваючи при цьому деяких українських фонетичних рис: Петров – Петров, Беляев – Бєляєв, Ведемеев – Ведемєєв;

– залежно від наголосу пишеться після шиплячих або Карташов, Торгашов, Грачов, або Балмашев, Кардашев, Кудашев; після інших приголосних: Могильов, Шеверьов, Шмельов або Шеверєв, М’ятлєв, Каменєв;

– російські прізвища типу Донской, Крамской, Заводской, Морской зберігають і в українській мові закінчення – ой при заміні російського суфікса –ск– українським –ськ– : Донськой, Крамськой, Заводськой, Морськой та ін.;

– апостроф у російських прізвищах ставиться тоді, коли це російське прізвище має відповідник – загальну назву – в українській мові, наприклад: П’ятаков (бо п’ ята), Рум’янцев (бо рум’яний), П’ятницький (бо п’ятниця): проте без апострофа пишемо прізвища Бялик, Бякін, Лясецький та ін.;

– якщо в основі російського прізвища є  голосний и (Слепин, Жижин), то в українській мові ці прізвища пишуться неоднаково, залежно від того, з якими загальними словами вони збігаються. Порівняйте: рос. Зимин (зима); укр. Зимін (зима); рос. Милонов (милый); укр. Милонов (милий); рос. Виноградов (виноград); укр. Виноградов (виноград). Але рос. Тихвинский (Тихвин); укр. Тіхвінський (бо Тіхвін).

V. Робота з підручником. Виконання вправ: Впр. 239, стор. 138;

VІ .Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Провідміняти власне ім’я , прізвище,  по батькові

Урок:

Тема. Урок  розвитку зв’язного мовлення (переклад текстів різних стилів, типів, жанрів)

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, перекладати, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  робити тематичні виписки, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача,робота з текстом , переклад

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. Текст для перекладу (Впр. 322, стор. 190)

V. Робота над текстом.

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 126, стор.73

Урок:

Тема. Лексикологія. Зміни в лексичній системі української мови

Мета: поглибити знання учнів про лексикологію та зміни в лексичній системі української мови, розвивати усне і писемне мовлення учнів, грамотність, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок  поглиблення і систематизації вивченого

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (фронтальне опитування)

ІV. Виклад нового матеріалу.  

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:

1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.

2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вжи­вання (слова, що використовуються лише в окре­мих стилях чи в одному з них).

    Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика вико­ристовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, го­лова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей, білий, думати, сьогодні, повільно, два, десять тощо).

    Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окреми­ми функціональними стилями. Сюди належать книж­на, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

    Книжна лексика включає в себе слова, що познача­ють абстрактні поняття: здатність, старанність, мистец­тво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: бла­говісний, благословенний, храм; застарілі слова, що вико­ристовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, ясир; поетичні слова:блакить, злотокосий, живо, дайний та ін. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає.

    До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в ус­ному варіанті літературного мовлення (під’юджувати, репетувати, мастак; роздзвонити — «проговоритися», розплатитися — «помститися»).

     Діалектизми — це слова, поширення яких обмежуєть­ся територією певного наріччя (діалекту). Лексичні, етнографічні, семантичні та ін. діалектизми не вико­ристовуються в науковому та офіційно-діловому сти­лях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етног­рафія).

     Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спе­ціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншо­мовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого бо­ку, при творенні термінології слід зважати на її інтерна­ціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної га граматичної структури, її самобутнього обличчя.

      Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професій­ні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у дру­карстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного про­фесійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усно­му мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва (буклети, інс­трукції тощо).

    Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми —  це слова, які ста­ли термінами або професіоналізмами.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спіль­ністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом, мистецтвом, колекціо­нуванням тощо). Багато жаргонізмів виникає в моло­діжних колективах, зокрема в студентських та учнівсь­ких. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки», хвіст — «академічна заборгованість» тощо. Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів ар­готизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. арго — жаргон) — це умовна говірка певної соціаль­ної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спа­ти», пописати — «порізати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літера­турної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної ха­рактеристики персонажів.

V. Виконання вправ. Впр. 162, стор. 94,Впр.191,стор.107

VІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Повторити чергування приголосних

Урок:

Тема. Читання, читання-сканування. Виділення ключових фраз і слів у прочитаному

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  виділяти ключові фрази у прочитаному тексті, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача,робота з текстом , читання, читання-сканування

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (самостійна робота за віріантами))

ІV. Виклад нового матеріалу.

Останнім часом називають ще один вид читання – сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту.

V. Робота над текстом. Впр. 270 (І варіант), Впр.272 (ІІ варіант)

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Впр. 198, стор.110

Урок:

Тема. Професійна лексика. Терміни. Власне українська лексика

Мета: поглибити знання учнів про професійну лексику, терміни та власне українську лексику,  розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики:

-         вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;

-         юристи: позов, судове засідання, апеляція;

-         металурги: мартен, домна, вагранка;

-         журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;

-         моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір;

-         військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея.

Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,

вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук, вогонь, вода, володіти, вулиця,

два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися, дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа,

жало, жаль, жати, жити, жито, жувати,

завтра, заєць, заздрити, закон, залізо, залоза, заповідати, звір, звук, зелений, земля, зерно, зима, злий, злодій, злочин, знак, знати, золото, зріти, зуб, зять,

ім’я, іти, їзда, їсти, їхати,

Терміни – це слова, що називають поняття в різних галузях: науці, техніці, мистецтві тощо.

Головною ознакою термінів є їх однозначність, адже від чіткого і однакового розуміння терміна вченими залежить розвиток наукової думки. Хоча інколи одне й те саме термінологічне слово має різні значення в різних галузях знань. Наприклад, термін «операція» має значення «хірургічне втручання» в медицині, «проведення спланованих бойових дій» для військових і «переведення коштів з рахунка на рахунок» у банківській справі.

Хоча в більшості випадків терміни мають лише одне значення і значна їх частина є вузькоспеціалізованими, тобто такими, що не вживаються поза межами певної галузі. Лише деякі з них стають загальновживаними словами (наприклад, слово «термометр» або «артеріальний тиск») або є спільними для будь-якої сфери наукової діяльності (наприклад, аргумент, синтез, аналіз, класифікація тощо).

Найчастіше терміни виражаються іменниками і складаються із одного слова, однак є терміни із двох і, навіть, більше слів. Наприклад, «уподібнення приголосних», «складне речення з різними видами зв’язку».

Знання термінів необхідне не лише в школі, хоча саме з неї починається знайомство із науковими знаннями. В подальшому, при виборі професії, кожна людина досить глибоко пізнає терміни своєї сфери.

V. Виконання вправ.  Впр. 164,166

VІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Повторити основні орфограми. Прочитати підр § 10-11.Впр.173

Урок:

Тема. Синонімічне багатство мови. Складні випадки слововживання. Роль фразеологізмів у професійному мовленні

Мета: поглибити знання учнів про синонімічне багатство мови, складні випадки слововживання, роль фразеологізмів у професійному мовленні,  розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с., картки

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, індивідульна  робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. («Лексична хвилинка»)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Синоніми – це слова, близькі за значенням і різні за звучанням. Зазвичай наявність синонімів свідчить про багатство мови, адже вони відрізняються відтінками значення і сферами вживання. Наприклад, синонімами до слова «ходити» є слова: дибати, простувати, дріботіти, шкандибати, дибуляти та інші. Кожне із наведених слів трішки відрізняється від основного – нейтрального слова «ходити». Всі синоніми цього слова об'єднуються у синонімічний ряд або синонімічне гніздо. Як правило синоніми належать до однієї частини мови.

Правильне використання синонімів допомагає не лише увиразнити мовлення, а також уникнути тавтології, тобто повторення тих самих або спільнокореневих слів. (Детальніше про тавтологію дивіться тут).

Знайти синоніми можна у спеціальних синонімічних словниках, які укладаються за принципом рядів, однак слід бути уважним у використанні тих чи інших синонімів, щоб не порушити стилістичної єдності свого висловлювання чи тексту.

Фразеологізм – це словосполучення (речення), яке за значенням дорівнює одному слову. Наприклад, пекти раків – червоніти. До того ж значення власне фразеологізму не співпадає із значенням окремих слів, що входять до його складу. «Пекти» в значенні «обробляти вогнем» і «рак» - в значенні «тварина, що належить до виду безхребетних» нічого спільного не мають із почервонінням шкіри обличчя людини через хвилювання чи сором.

В деяких фразеологізмах стійке зрощення відбулося настільки давно, що вже й забулося значення деяких окремих слів, хоча саме значення фразеологізму загальновідоме і цим висловом широко користуються. До таких належить фразеологізм – байдики бити. Які байдики, чому їх б’ють? Про це можуть ( а може вже й не можуть) сказати лише історики-лінгвісти.

Фразеологізми роблять мовлення виразнішим. Влучнішим, дотепнішим. Єдина з ними біда – фразеологізми не мають правил, їх можна вивчити лише один по одному. Певний вантаж цих висловів ми отримуємо в буденному житті і користуємося навіть не замислюючись. В тестах ЗНО завжди є завдання з фразеології, тому варто поповнювати свій фразеологічний запас або читаючи класику української літератури, або власне фразеологічні словники.

V. Виконання вправ.  Впр. 182, 188, 191

VІ. Індивідуальна робота ( на картках)

VІІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання. Повторити основні орфограми. Прочитати підр § 12 .Впр.194

Урок:

Тема. Словники й додаткова література. Електронні словники

Мета: поглибити знання учнів про словники та їх види, а також про додаткову літературу та її призначення, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок – лекція з елементами гри

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с.,

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, робота в парах, робота з підручником, гра (вікторина)

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (Робота в групах. «Аукціон знань»)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Французький письменник Анатоль Франс назвав словник «всесвітом, розташованим у алфавітному порядку». Словник потрібен, коли не знаєш, як пишеться те чи інше слово. Але це не головне. Словники – це не лише довідники, але й елемент національної культури: адже в слові втілено багато граней народного життя. Все багатство й різноманіття лексичних запасів мови зібрано в словниках. Створення словників – завдання особливої галузі лінгвістичної науки – лексикографії. Словники багато й вони різноманітні. Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють поняття, дають біографічні довідки про відомих людей, відомості про країни та міста, про видатні події (війни, революції, відкриття).

Філологічні словники містять інформацію про слова. Існують різні типи філологічних словників. Більшості людей відомі двомовні словники: до них ми звертаємося під час вивчення іноземних мов, перекладу текстів з однієї мови на іншу.

Надзвичайно різноманітними є одномовні словники. Відомості про правильне написання слів можна дізнатися в орфографічному словнику, про те, як треба вимовляти слово, – в орфоепічному словнику (тобто словнику правильної літературної вимови).

Етимологічні та історичні словники описують походження слова, його шлях у мові, всі зміни, які відбулися з ним на цьому шляху.

 Граматичні словники містять інформацію про морфологічні та синтаксичні властивості слова; у зворотних словниках слова розміщені за алфавітом їх  кінцевих літер (іноді це потрібно для деяких лінгвістичних досліджень).

Існують також словники іншомовних слів, термінологічні, діалектні, словники мови  письменників, словники мовленнєвих помилок та труднощів. Словник може охоплювати не всю лексику мови, а певні групи слів: такими єсловники синонімів, антонімів, омонімів або паронімів.

Цей перелік був би неповним без двох типів словників, що мають найдавнішу лексикографічну традицію. Це тлумачні та ідеографічні словники. І в тих, і в інших пояснюється значення слова. Але в тлумачному словнику слова розміщені в алфавітному порядку, а в ідеографічному – за групами, які виділяються на підставі деяких спільних властивостей речей та понять (наприклад, таких: «людина», «тварина», «дія», «фізична властивість» і т. ін.).

Сучасна лексикографія розвивається за двома основними напрямами. Один – створення спеціалізованих словників, в яких би містилась інформація лише одного типу: наприклад, тільки про написання слова, тільки про його походження, тільки про способи його поєднання з іншими словами і т. ін. Інший напрям – створення комплексних словників, які б уміщували якомога більше відомостей про слово: не лише давали б тлумачення його значень, граматичні характеристики, правила вимови та написання, але й описували б його смислові зв’язки з іншими словами, особливості його використання в різних стилях, його словотворчі можливості.

Різноманітні типи словників розробляються залежно від того, для кого вони призначені. Так, наприклад, існують академічні словники, які містять найповнішу інформацію про слово, танавчальні, які мають на меті навчити людину, яка оволодіває мовою, правильно використовувати слово. Є словники, адресовані усім, розраховані на будь-якого читача (наприклад, «Тлумачний словник української мови»), та словники-довідники, призначені для людей певних професій (наприклад, «Словник наголосів для працівників радіо та телебачення»). Особливий тип складають словники для різних технічних, прикладних цілей: наприклад, для машинного перекладу і т. ін.

Складання словників – праця кропітка і тривала. Сучасна лексикографія є цілою індустрією, яка, задовольняючи потребу в найрізноманітніших видах інформації про слово, активно використовує можливості сучасної комп’ютерної техніки.

Слово викладача. Сьогодні ми ознайомимось з довідковою літературою, а це словники, довідники, енциклопедії. З'ясуємо їх значення, чи потрібні вони нам узагалі, навчимося ними користуватися. Із довідковою літературою ви вже частково ознайомлені, переглядали дитячі кольорові енциклопедії, виконували домашні завдання, користувались словниками.
Довідкова література - це видання, які допомагають нам про щось дізнатися, уточнити, розтлумачити якесь поняття, перекласти слово, з однієї мови на іншу. Словники бувають різні: тлумачні, орфографічні, іншомовних слів, спеціальні (географічні, технічні, фізичні, тощо).
Широких відомостей словники не дають, вони лише допомагають в опануванні чогось або слугують для загального розвитку. Слід пам'ятати, що основна структура всіх словників однакова: слова розташовані в алфавітному порядку, тож, щоб відшукати потрібне слово, знаходять сторінку з літерою, із якої починається розшукуване слово, а за літерою вже знаходять саме слово, читаючи відповідне пояснення. Усі словники мають супровідні розділи, які допомагають нам у роботі з ними.
Коли нам потрібні докладні й водночас стислі відомості, то словника вже не достатньо. Звертаємось в такому разі до довідника. Довідники бувають із різних галузей знань. Потрібний матеріал у довіднику знаходять за змістом, за алфавітом.
Найбільшим за обсягом інформації є довідкове видання - енциклопедія. Це систематизоване зведення знань. Перші книги такого характеру з’явились у Стародавньому Китаї ще в XII —X ст. н. е. У ХІV ст. центром енциклопедичної літератури став Єгипет. У ХVIII ст. в Європі з’явилася “Енциклопедія” Дені Дідро. Цей відомий письменник, філософ і просвітитель залучив до створення своєї “Енциклопедії” багатьох прогресивних письменників і вчених Франції.
У 1825 році в Росії московський видавець Селіванський, близький за своїми поглядами до декабристів, видав «Енциклопедію»,яка складалась із 45 томів. У 1890 році в Петербурзі вийшов «Енциклопедичний словник» Блокгауза і Ефрона, який налічував 60 томів. У словнику було зібрано статі з усіх галузей знань світу.
Нині виходять із друку сотні назв літератури енциклопедичного характеру. Енциклопедії містять відомості з різних галузей знань – універсальні: Велика радянська енциклопедія, Географічна енциклопедія тощо. У біографічних енциклопедичних словниках після прізвищ, імен та по батькові відомої людини стоять дати народження і смерті. Крім того, у деяких енциклопедіях є карти, таблиці, схеми, діаграми.

V. Мовна вікторина.

VІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Вивчити конспект. Повторити правопис часток

Урок:

Тема. Бібліографія. Вітальний адрес. Реферат

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  складати бібліографію та вітальний адрес, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, індивідуальна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу.

Бібліографія — це науковий, систематизований опис книг та інших видань із зазначенням вихідних даних (місце і рік виходу, видавництво тощо); список літератури (книг і статей) на певну тему або з певної галузі знань. Кожна назва книги у бібліографії має вигляд бібліографічного опису.

Вітальний адрес вручається в особливо урочистих випадках: на ювілеях, у зв’язку присвоєнням людині наукового або почесного звання, присудженням йому державної нагороди або інших відзнак. У такій же формі можна привітати партнерів, які святкують «круглу» дату від дня заснування фірми, або отримали престижну премію в професійному конкурсі. Ви можете виготовити адресу самостійно, дотримуючись кілька нескладних правил.

Реферат — це стислий виклад змісту кількох наукових робіт, що стосуються певної проблеми.

Основна мета реферату — передача цілісної інформації, одержаної з різних джерел. На основі кількох текстів потрібно створити один відповідно до теми реферату.

У тексті реферату можна цитувати думки з опрацьованих джерел, а можна переказувати їх, обов'язково посилаючись на джерела, наприклад: на думку Т. Г. Шевченка; за свідченням О. Дорошкевича; як стверджує Леся Українка тощо.

Послідовність дій у роботі над рефератом така:

1. Добір літератури відповідно до теми (не менше 2-3 джерел).

2. Обдумування меж теми, осмислення головної думки реферату.

3. Опрацювання дібраних джерел (помітки, виписки, систематизація виписок за змістом).

4. Складання плану реферату в чорновому варіанті.

5. Концентрація дібраних фактів, цитат навколо кожного з пунктів плану.

6. Робота над остаточним варіантом плану з урахуванням головної думки реферату та його обсягу; обмірковування цікавого вступу.

7. Продумування вичерпних висновків та узагальнень.

8. Останній етап — складання тексту реферату на чернетці, написання та редагування тексту реферату.

Оскільки реферат пишеться не на основі власних суджень, використовуються чужі матеріали, тому така робота називається компілятивною (не-оригінальною, несамостійною).

V. Виконання вправ. Впр.273 (усно), 274, 320 (усно), 321

VІ. Індивідуальна робота. Скласти бібліографію книжок (2-3)

Книжки видає викладач

 VІІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання. Вправа 318 (усно). Повторити правопис частки «не»

Урок:

Тема. Особливості вживання назв за професією,посадою, званням тощо.

Мета: поглибити знання учнів про вживання назв за професією,посадою, званням тощо,  розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с.

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, індивідульна  робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (Фронтальне опитування)

ІV. Виклад нового матеріалу.

1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.

Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо.

2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик —льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, баскетболіст — баскетболістка, продавець — продавщиця, штампувальник — штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кон-дратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.

3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, адміністраторша, дячиха, барменша, білетерша, бригадирша, редак-торша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічній мові. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, про-фесорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за професією (посадою) чоловіка, а двозначність слів може призвести до змістової неясності.

4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету.

5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої та жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар — працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості і друкарка — жінка, що працює на друкарській машинці; стюард — 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку; 2) в Англії — управитель великого господарства і стюардеса — бортпровідниця на літаках.

6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.

7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф'яр, вальцювальник і валь-цівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, у манка і уманчанка.

8. Частина простих (однослівних) назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм: сільчани, городяни, кримчани, освітяни, зв'язківці, річковики, консерваторці, циркачі, естрадники і под. Як їх нейтральні відповідники в офіційно-діловій мові вживаються складені найменування: мешканці села, мешканці міста, мешканці Криму, працівники навчальних закладів, працівники відділень зв 'язку, працівники річкового транспорту, студенти консерваторії, артисти цирку, артисти естради.

V. Виконання вправ.  Прочитати стор 121. Впр. 213, 214, 215

VІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Повторити основні орфограми. Прочитати підр § 113 .Впр.216

Урок:

Тема. Стилістичні засоби морфології. Варіанти відмінкових форм. Кличний відмінок іменника

Мета: поглибити знання учнів про стилістичні засоби морфології., варіанти відмінкових форм та кличний відмінок іменника, розвивати усне мовлення учнів, вміння будувати висловлювання, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с.

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, самостійна  робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (самостійна робота «Найди зайве»)

ІV. Виклад нового матеріалу.

    Граматична стилістика, зокрема морфологічна, зосереджує
свою увагу головним чином на стилістичних аспектах
варіантних граматичних форм, на стилістичних функціях
граматичних категорій, на інших стилістичних явищах, викликаних
морфологічною структурою, тобто досліджуються ті морфологічні
одиниці, що мають виразне стилістичне забарвлення і
порівняно легко підлягають лінгвістичному аналізу.
Безперечно, стилістичні можливості морфології як
граматичного рівня мови порівняно з лексичним дещо обмежені, зокрема
якщо стилістичні функції морфологічних елементів вбачати
тільки у вираженні цими мовними одиницями емоцій, почуттів,
відтінків значень, суб’єктивних відношень, тобто розглядати
морфологічні одиниці як засіб вираження експресії.

    В українській мові звертання обов'язково виражається кличним відмінком

іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве

російській мові) для української мови є ненормативним.

     Відмінювання іменників звичайно не становить проблеми для мовців. Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Ми розглянемо ті форми, при творенні і вживанні яких все ж таки трапляються помилки, а також варіантні форми, які потребують свідомого відбору у певних ситуаціях спілкування.

V. Виконання вправ.  Прочитати стор 129-130. Впр. 229, 230

VІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІ. Домашнє завдання. Повторити основні орфограми. Прочитати підр § 14 .Впр.231

Урок:

Тема. Нарис про людину – видатного представника певної професії

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення, розвивати навички писемного мовлення, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, робота з текстом, виразне читання

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда)

ІV. Виклад нового матеріалу.

1.Нарис - один з найбільш трудомістких журналістських матеріалів. У центрі портретного нарису - особистість, характер. Приступаючи до написання твору, позначте для себе два вектора, два об'єкти майбутнього життєпису. Перший - це соціальні відносини вашого героя з його оточенням, другий - його внутрішнє життя.

2 Написанню нарису передує збір матеріалів про ваш герой. Бесіди з ним і інтерв'ю з тими, хто його добре знає - основні джерела інформації. Головне - зрозуміти людину, про яку будете писати, відчути його, дізнатися про те, чим він живе, чим пишається у цьому житті і про що найбільше шкодує. Виберіть ключові моменти.

3 Без посилання на основні віхи біографії в нарисі не обійтися, але головне тут - не підмінити цікаву розповідь викладенням анкетних даних. Читачеві цікава людська натура в дії. Розповісти про позитивні риси характеру вашого героя (чесності, працьовитості, наполегливості та інших) ви повинні не простим перерахуванням, а фактами. Покажіть, як він вів себе в неординарних ситуаціях, в драматичні моменти свого життя.

4 Описуючи той чи інший вчинок героя вашого нарису, покажіть його мотивацію. При цьому важливо образно прокоментувати індивідуальні та типові риси характеру, психологічні особливості особистості.
І вам, і читачеві повинні бути цікаві оригінальні думки обраного вами особи.

5 Кожна людина неминуче пов'язаний і з суспільно-політичними, і з економічними, і з соціально-моральними процесами, що відбуваються в суспільстві (як неакадемічних це звучить) . Важливо вміти в ту чи іншу подію індивідуального життя показати зв'язок з цими процесами, ставлення до них. Спробуйте співвіднести соціальний досвід вашого героя з досвідом його покоління. Можливо, у вас вийде зробити якусь реконструкцію історичної події через факт, яскраву деталь його біографії.

6 Якщо ваш вибір - персона з великими громадськими заслугами, підкресліть прикладами значимість всіх досягнень. Публіцистична складова в такому нарисі буде значною, а тема духовних шукань, творчості - однієї з основних. У хорошого нарису є одне примітне якість. Він дає читачеві не тільки пізнання чужого життя, іншого життєвого досвіду, помилок і мрій, але й підштовхує до осмислення своїх.

V. Робота над написанням нарису. Впр. 308 (усно), Впр. 311

VІ. Підсумки уроку.

VІІ. Домашнє завдання. Впр. 309, стр. 182

Урок:

Тема. Виступ під час бесіди, дискусії, полеміки

Мета: поглибити вміння учнів сприймати усне мовлення за допомогою слуху, визначати стиль, тип, жанр мовлення,  розвивати риторичні навички та вміння триматися перед аудиторією, складати тези почутого, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок розвитку зв’язного мовлення

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, індивідуальна робота, робота з підручником

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (бесіда з учнями)

ІV. Виклад нового матеріалу. (робота з пам’яткою)

Дискусія — (від лат. — дослідження) коректне за формою публічне обговорення будь-якого суперечливого наукового пи­тання; для неї характерні чіткість формулювання теми, бажа­ність дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину, що дозволяє віднести дискусію до вищого розряду поле­мічного діалогу.

Диспут — (від лат. — сперечатися, розмірковувати) публічне обговорення спірного наукового чи суспільно важливого питання; для нього характерна, як і для дискусії, бажаність дійти єдиної думки, встановити істину.

Полеміка — (від грец.— ворожий, войовничий) зіткнення різ­них або протилежних поглядів у процесі обговорення питань.

Виступ під час дискусії — це роздум проблемного характеру. Автор такого роздуму намагається знайти розв’язення певної проблеми чи складного питання. Оскільки багато проблем, які постають у нашому житті, не передбачають однозначного вирі­шення, то роздуми часто мають дискусійний характер.

Щоб виступ під час дискусії був цікавим, виступаючий пови­нен сам бути зацікавленим у предметі свого виступу. Коли кажуть: людина спроможна добре виступити перед аудиторією, вміє само­стійно роздумувати, сперечатися, відстоювати свої думки, судження та ін., це означає: вона не просто володіє необхідними знаннями, а й уміє їх використовувати практично.

V. Виконання вправ. Впр.299, 301, 302 (усно) стор. 183

VІ. Проведення дискусії у групі (на допомогу Впр.300, стор.176)

VІІ. Підсумки уроку. Оцінювання

VІІІ. Домашнє завдання. Впр. 305, стор.179

Урок:

Тема. Основні орфограми та пунктограми. Тренувальні вправи

Мета: поглибити знання учнів про основні орфограми та пунктограми,  розвивати усне та писемне мовлення учнів, навички правильно письма, виховувати в учнів повагу до української мови

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань

Обладнання: Українська мова: підр. для 10 кл.загальноосв.навч.закл.: рівень стандарту/ Заболотний О.В. – К.: Генеза, 2010.-224с.

Методи і прийоми: бесіда, розповідь викладача, виконання вправ, індивідуальна  робота, робота з підручником, робота в парах

Xід уроку

І. Організація учнів на навчальну діяльність

ІІ. Мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми і завдань уроку)

ІІІ. Актуалізція опорних знань. (Робота в парах)

ІV. Виконання вправ. Робота з текстом

Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання до нього (з п’яти варіантів відповідей виберіть одну правильну).

                                            На шляху до екологічної катастрофи

        Прийнято вважати, що цивілізація у XX столітті досягла сяйливих вершин. Ми з гордістю заявляли, що живемо в столітті науково-технічної революції. Із захопленням перелічували найграндіозніші досягнення, такі, напри¬клад, як освоєння атомної енергії, вихід у космічний простір, розвиток кібернетики тощо.
        Свого часу перед нашим народом було поставлено глобальне завдання: скорити природу у своїх інтересах. Для цього будувалися гігантські греблі на ріках, проривалися судноплавні канали, було розроблено проект перекидання північних рік у південні райони країни. І все це здійснювалося під гаслом: «Усе для блага людини!» Та в невтримній погоні за матеріальними благами людина і не помітила, як почала «пожирати» середовище власного життя.
        Розглянемо коротко досягнення в деяких галузях науки й техніки. Найбільш значним досягненням людства у XX столітті є освоєння енергії атома. Створення атомних електростанцій принесло певні блага людству, але при цьому чимало виникло й проблем. Адже атомна енергетика тільки почала розвиватися, а ми вже зіштовхнулися з такою грандіозною катастрофою, як Чорнобильська. Площу зараження радіоактивними речовинами після вибуху на Чорнобильській АЕС, напевно, можна порівняти з площею всієї Західної Європи. Десятки тисяч людей уражені радіоактивним випромінюванням, тисячі прире¬чені на загибель. А хіба не викликає занепокоєння  наявність величезних запасів ядерної зброї, здатної в одну мить знищити все живе на Землі?
        Бурхливий розвиток хімічної промисловості призвів до того, що в деяких регіонах життя стало нестерпним. Досить відзначити, що нині в нашій країні народжується близько 95 % хворих дітей. Хіба це не катастрофа?
Ми нестримно й бездумно продовжуємо вичерпувати надра Землі. Щорічно зростає видобуток енергоресурсів. Це ті ресурси, що формувалися в Землі протягом десятків мільйонів років. А зараз їх (за оцінками вчених) залишилося на 3-4 десятиліття. Навіть на тлі розвитку цивілізації – це, буквально, мить.         Людство в погоні за матеріальними цінностями вже підійшло до прірви, але все ще лінується осмислити своє призначення в природі. Люди не знають своєї історії. Не знають про те, що мали принаймні два шляхи розвитку. Один із них привів до науково-технічної революції, а другий – еволюційний шлях духовного розвитку – виявився практично невикористаним. Адже навколишній світ значно багатший, ніж ми маємо про нього уявлення на сьогоднішній день.         З цього приводу М. Карпенко, автор книги «Всесвіт розумний», наводить як епіграф висловлювання філософа Хуліо Кортасара: «Я охоплений підозрою про існування іншого порядку речей, більш таємничого і менш збагненного». Це означає, що для людини є щось суттєвіше матеріальних цінностей, і це щось треба пізнати. Необхідно усвідомити, що людина в хижацькій погоні за матеріальними цінностями забула про існування таких кращих своїх якостей, як чесність, доброта, порядність, чуйність. Їх місце в душі людини зайняли жадібність, злість, агресивність.
        Отже, навіть короткий аналіз подій нашого життя показує, що«лінійний» прогрес стрімко веде людство на ешафот. Ми вже зараз перебуваємо на межі екологічної катастрофи

(За В. Кандибою, 430 сл). 

1. Вкажіть, до якого стилю та типу мовлення належить даний текст:
а) художній; опис;
б) науковий; роздум;
в) публіцистичний; розповідь;
г) епістолярний; оцінка.
ґ) конфесійний; опис.

2. Який вислів найточніше передає  комунікативну мету тексту?
а) «Бурхливий розвиток хімічної промисловості призвів до того, що в деяких регіонах життя стало нестерпним».
б) «…навколишній світ значно багатший, ніж ми маємо про нього уявлення на сьогоднішній день».
в) «…викликає занепокоєння в людей наявність величезних запасів ядерної зброї, здатної в одну мить знищити все живе на Землі».
 г) «Необхідно усвідомити, що людина в хижацькій погоні за матеріальними цінностями забула про існування таких кращих своїх якостей, як чесність, доброта, порядність, чуйність».
ґ) «...для людини є щось суттєвіше матеріальних цінностей, і це щось треба пізнати».

3. Визначте правильне трактування  вислову  «лінійний прогрес веде людство на ешафот»: 
а) бездумне застосування прогресивних технологій призведе до екологічної катастрофи;
б) «людство в погоні за матеріальними цінностями дійшло до прірви»;
в) науково-технічна революція сприяла деградації особистості;
г) екологічна катастрофа – не завтрашній день;
ґ) екологічна катастрофа неминуча. 

4. Укажіть,  у якому з наведених тверджень можлива синонімічна заміна займенника іменником:
а) «…атомна енергетика тільки почала розвиватися, а ми вже зіштовхнулися з такою грандіозною катастрофою, як Чорнобильська».
б) «Я охоплений підозрою про існування іншого порядку речей, більш таємничого і менш збагненного».
в) «Це ті ресурси, що формувалися в Землі протягом десятків мільйонів років».
г) «Один із них привів до науково-технічної революції».
ґ) «Навіть на тлі розвитку цивілізації – це, буквально, мить».

5. Визначте, яке висловлювання потребує стилістичної правки.
а) «Найбільш значним досягненням людства в нашому столітті є освоєння енергії атома».
б) «Бурхливий розвиток хімічної промисловості призвів до того, що в деяких регіонах життя стало нестерпним».
в) «Для людини є щось суттєвіше матеріальних цінностей».
г) «Із захватом пере¬лічували самі видатні науково-технічні досягнення».
ґ) «Свого часу перед нашим народом було поставлено глобальне завдання: скорити природу у своїх інтересах».

6.До якої форми красномовства належить наведений текст?
а) Церковно-богословської; 
б) соціально-побутової;
в) парламентської;
г) академічної;
ґ) політико-агітаційної.

ІV. Власне висловлювання

Перед тим, як складати власне висловлювання, уважно прочитайте завдання. Особливу увагу зверніть на жанр майбутнього твору та пригадайте основні його ознаки
Напишіть твір-роздум дискусійного характеру на одну з тем, використовуючи  стилістичні  засоби  морфології 
«О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань» (Олександр Олесь). 
«Тільки в праці крилатій невтомним стаєш» (В.Сосюра).
«Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне…» (П.Тичина).

1в. 2в. 3 б. 4в. 5г. 6 б.

 V. Підсумки уроку. Оцінювання

VІ. Домашнє завдання.